Ці квіти мають чарівну силу, бо коли дивишся на них, доглядаєш за ними, життя стає кращим: хворі видужують, бідні багатшають, у знедолених з»являється щастя у домі…
Казка про жовті квіти
Жила в одному селі самотня жіночка, звалася вона Марія. Дуже доброю й щирою була вона до людей, за це її у селі всі поважали. Треба якій бабусі у садочку скопати, приходила Марія і бралася до роботи. Або напече, бувало пиріжків з вишнею, і пів села пригощає, бо самій стільки не з»істи, як вона казала.А ще була у неї дивакуватість одна — дуже любила вона квіти жовтого кольору. У садочку росли у неї жовті тюльпани, нарциси, троянди та, навіть кущик мімози під вікном. Все було засаджено, у Марії, жовтими квітами: і город, і садочок і навіть на вікні цвіли жовті калачики та фіалки.
От, одного разу навесні, коли Марія пересаджувала деякі цибулинки квітів, прийшла до неї сусідка, поплакатися на долю. Її чоловік поїхав на заробітки, (напозичалися грошей на дорогу), а коли приїхав до Польщі, його там побили бандити гроші відібрали. Ледь живий, дивом додому повернувся, добре хоч документи не забрали. Плаче бідна сусідка, заспокоїтися не може, схлипує…Так шкода Марії стало ту жіночку, але вона і сама грошей не мала, подивилася на свої квіти та й каже. Дам тобі, Христинко цибулинки від тюльпанів та лілій, трохи посади біля хати, а решту продай. Христинка заспокоїлася, але не могла зрозуміти навіщо їй ці квіти. Вирішила Марія схитрувати, та й каже:
— Ці квіти мають чарівну силу, бо коли дивишся на них, доглядаєш за ними, життя стає кращим: хворі видужують, бідні багатшають, у знедолених з»являється щастя у домі.Не дуже повірила цим словам Христина, але квіти все ж, взяла. Посадила під вікном, а решту продала, як і казала Марія. Через місяць Христина прибігла до сусідки щаслива та весела. Чоловік знайшов гарну роботу, і їй купа заказів надійшло, бо була Христина гарною швачкою.
З того часу пішла по селу звістка, що у Марії чарівні квіти ростуть, які щастя приносять. Почали до жінки приходити з усього села, щоб квітку собі попросити, (бо, самі знаєте, у кожного в хаті, якісь негаразди та є), і всім Марія, з любов»ю викопувала стеблинку, цибулинку, чи корінчик якоїсь жовтої квітки. Лілія була від бідності, тюльпани та нарциси від зневіри, хризантеми від хвороб…
Для кожної квітки Марія придумала застосування. І якимось дивним чином, ці квіти справді почали приносити щастя, здоров»я, та достаток у будинки односельців. Вже тепер ціла черга стала до Маріїного двору. Всі за квітами йдуть, нікому жінка не відмовляє, а тільки радіє, що хоч чимось може людям допомогти.От, одного разу прокинулася Марія, а з ліжка встати не може — занедужала. Раніше подивиться, бувало на вікно, чи у садочок, чи на город, а там її квіти жовтіють, ніби маленькі сонечка, і завжди їй краще ставало.
А тут глянула на вікно — а там порожньо, на городі в садку теж пустка, бо Марія всі свої квіти роздала людям, всі до однієї. Ще більше засумувала жінка, аж плакати захотілося, бо нема кому і води подати — самотня жила. Тут, чує, ніби крила затріпотіли, відкрила заплакані очі, а біля неї Ангел сидить, посміхається.- Я що, вже маю йти? — Запиталася злякана жінка, навіть забувши привітатися.- Привіт тобі, Маріє! Чому йти? Лежи собі. Нікуди я тебе забирати не збираюсь. Мене до тебе Господь прислав, відповісти на твоє питання. Адже ти, кожен вечір, в молитві до Господа питала, яким чином твої квіти людям допомагають.
Все просто — з кожною квіткою ти віддавала частинку себе, а оскільки душа у тебе дуже добра, то віддавала ти частину добра, частину своє удачі, частину свого тепла та надії. Ангел зник… а на його місці з»явився якийсь чоловік, він, з надією в очах, привітався і спитав, чи немає у пані Марії для нього, хоча б однієї малесенької квіточки. Він прийшов із сусіднього села, бо почув від людей, що її чарівні квіти щастя приносять. А він дуже за своїх дітей переживав. Мав їх трійко, виховував сам, бо «мама» їхня, знайшла собі багатого дядька та й поїхала з ним за кордон, а дітей лишила на тата, вже чотири роки як пропала, ні слуху ні духу.
— Погано дітям без мами — завершив свою розповідь чоловік. Розплакалася Марія, шкода дітей, дуже шкода, але чим зарадиш — квітів нема. Жодної…
Чоловіка Іваном звали, він теж доброю людиною виявився. Побачив, що живе жінка сама та ще й хвора, став допомагати. Їсти приготував, води наносив, поприбирав у хаті, поки роботу робив з Марією розмовляв, підтримував, і здалося їй, що вона його все життя знає, а не три години. Аж раптом, подивився у вікно Іван, і остовпів. Біля брами, на цілу вулицю людей зібралася і кожен несе якусь жовту квітку для Марії. Хтось у горщику, хтось вже кущик у садочку саджає. І кожен заходив до хати дякував жінці за її добре серце.
З того часу, Марія почала дуже швидко видужувати. Та й Іван до неї душею прикипів, як і вона до нього. Забрали діточок і стали жити всі разом у любові, мирі та злагоді, та Богу дякувати, за чарівні жовті квіти, які росли у їх садочку…і в серцях.