У вівторок Страсного тижня Господь говорить про найпершу заповідь з усіх: Любити Бога всім серцем, всім розумом і всією душею, і всією силою, і любити ближнього, як самого себе. Це більше за всі обряди і жертви. І щодо жертви Ісус вказує на жертву бідної вдови як найбільшу від великих пожертв багатіїв, бо вона зроблена від нестатків.
А ще сьогодні Господь говорить про податки кесарю, про воскресіння з мертвих, про руйнацію Єрусалимського Храму, про майбутнє Церкви та про Своє друге пришестя. І знову притчами.
Ось ці три притчі від Ісуса Христа.
Перша притча: Про десять дів
Тоді Царство Небесне буде подібне до десяти дів, що побрали каганці свої, та й пішли зустрічати молодого.
П’ять же з них нерозумні були, а п’ять мудрі. Нерозумні ж, узявши каганці, не взяли із собою оливи. А мудрі набрали оливи в посудинки разом із своїми каганцями. А коли забаривсь молодий, то всі задрімали й поснули. А опівночі крик залунав: Ось молодий, виходьте назустріч! Схопились тоді всі ті діви, і каганці свої наготували. Нерозумні ж сказали до мудрих: Дайте нам із своєї оливи, бо наші каганці ось гаснуть. Мудрі ж відповіли та сказали: Щоб, бува, нам і вам не забракло, краще вдайтеся до продавців, і купіть собі. І як вони купувати пішли, то прибув молодий; і готові ввійшли на весілля з ним, і замкнені двері були. А потім прийшла й решта дів і казала: Пане, пане, відчини нам! Він же в відповідь їм проказав: Поправді кажу вам, не знаю я вас! Тож пильнуйте, бо не знаєте ні дня, ні години, коли прийде Син Людський!
Друга притча: Про таланти
Ще одну притчу щодо лінощів і недбальства наших сказав Ісус Христос. Один чоловік, відбуваючи в чужу країну, покликав рабів своїх і доручив їм своє майно. Одному він дав п`ять талантів, другому два таланти, іншому ж один талант, кожному за його можливостями; і відразу ж виїхав.
Той, хто отримав п`ять талантів, використав їх для справи і набув на них ще п`ять талантів. Так само вчинив і той, хто отримав два таланти, набувши на них ще два. Той же, хто отримав один, не побажав трудитися, пішов і закопав його в землю, і сховав срібло господаря свого.
Після довгого часу повернувся господар рабів своїх і вимагав від них звіту. Той, хто отримав п`ять талантів, приніс ще п`ять і, підійшовши до нього, сказав: «Господарю, п`ять талантів ти дав мені; ось ще п`ять талантів, які я здобув на них».
Господар сказав йому: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря свого».
Підійшов також і той, хто отримав два таланти, і сказав: «Господарю, два таланти дав ти мені; ось інші два таланти, що я здобув на них».
Господар сказав йому: «Гаразд, добрий і вірний рабе! У малому ти був вірним, над великим тебе поставлю; увійди в радість господаря свого».
Підійшов і той, хто отримав один талант, і сказав: «Господарю! Я знав тебе, жорстоку людину, жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав; і, побоявшись, пішов і заховав талант твій у землю; ось тобі твоє».
А господар сказав йому у відповідь: «Лукавий рабе і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав; тоді треба було тобі віддати срібло моє купцям, і я, прийшовши, одержав би моє з прибутком. Отже, візьміть у нього талант і дайте тому, хто має десять талантів. Бо кожному, хто має, дасться і примножиться; а в того, хто не має, відніметься і те, що має. А негідного раба вкиньте у пітьму непроглядну; там буде плач і скрегіт зубів»
Розповівши цю притчу, Ісус Христос промовив: «Хто має вуха слухати, хай слухає!»
Ця притча означає: всі люди отримують від Господа різні дари, як-ось: життя, здоров`я, силу, душевні здібності, учення, дари Святого Духа, життєві блага тощо, щоб цими даруваннями служити Богу і ближнім. Усі ці дари Божі і розуміються у притчі як таланти. Бог же знає, скільки потрібно дати кожному за його здібностями, тому й отримують – хто більше, хто менше. Хто як скористався дарами Божими, в тому кожна людина має звітувати перед Господом при другому Його пришесті. Хто використав їх на користь собі й іншим, той дістане похвалу від Господа і вічні небесні радощі; а ліниві й байдужі люди будуть осуджені Господом на вічні страждання.
А третя притча: Про Страшний суд
Про останній,Страшний Суд Свій над усіма людьми при другому Своєму пришесті Ісус Христос учив так. Коли прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді Він сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і Він відокремить одних людей від інших (вірних і добрих від безбожних і злих), подібно до того, як пастир відокремлює овець від козлів; і поставить овець (праведників) праворуч Себе, а козлів (грішників) ліворуч.
Тоді скаже Цар тим, що стоять праворуч від Нього: «Прийдіть, благословенні Отця Мого, успадкуйте Царство, уготоване вам від створення світу. Бо голодував Я, і ви дали Мені їсти; спраглим був, і ви напоїли Мене; був подорожнім, і ви прийняли Мене; був нагим, і ви зодягли Мене; був недужим, і ви відвідали Мене; у в`язниці був, і ви прийшли до Мене».
Тоді праведники запитають Його із смиренням: «Господи! Коли ми бачили Тебе голодним, і нагодували? Або спраглим, і напоїли? Коли ми бачили тебе подорожнім, і прийняли? Або нагим, і зодягли? Коли ми бачили Тебе недужим або у в`язниці, і прийшли до Тебе?
І Цар скаже їм у відповідь: «Істинно кажу вам: зробивши це одному з цих братів Моїх менших (тобто для убогих людей), Мені зробили».
Потім Цар скаже і тим, які ліворуч: «Ідіть від Мене, прокляті, у вогонь вічний, уготований дияволу і ангелам його. Бо голодував Я, і ви не дали Мені їсти; спраглим був, і ви не напоїли Мене; був подорожнім, і не прийняли Мене; був нагим, і не зодягли Мене; недужим і у в`язниці, і не відвідали Мене».
Тоді і вони скажуть Йому у відповідь: «Господи! Коли ж ми бачили Тебе голодним, або спраглим, або подорожнім, або нагим, або недужим, або у в`язниці, і не послужили Тобі?»
Але Цар скаже їм: «Істинно кажу вам: не зробивши цього одному з менших цих, Мені не зробили».
І підуть вони на муки вічні, а праведники в життя вічне.
Великим і страшним буде цей день для кожного з нас. Тому і суд цей називається Страшним: відкриті будуть перед усіма наші діла, слова і найпотаємніші думки і бажання. Тоді вже ні на кого нам надіятися, бо Суд Божий праведний, і кожен отримає за ділами своїми.
(Див.: Мф 25, 31–46).