Важливо для батьків: чи можна карати дітей, та що про це каже Біблія?

Як і чи можна карати дітей за їхні проступки – питання складне. З багатьох причин.

З одного боку, якщо залишати погані вчинки поза увагою – діти ніколи не навчаться відповідальності за свою поведінку, з іншого ж – часті покарання, особливо фізичні, можуть серйозно травмувати.

У Біблії знайдемо такий уривок: Не щади для хлопця картання: не умре бо, як битимеш його різкою. Ти битимеш його різкою – і врятуєш його душу від Шеолу. Приповідки 23, 13-14

Слід розуміти, що гнів завжди має бути червоним світлом для того, хто збирається карати. Ти не маєш права карати дитини, виливаючи в такий спосіб свій гнів!

Дитину слід карати спокійно, щоби вона розуміла, що “так робити не слід”, а не що мати чи батько просто не мають куди подіти люті чи гніву.

Але чи варто фізично карати, тобто застосовувати різку, наприклад? Ми пам’ятаємо, що це насильство? Насильство, яке входить у стосунки, найбільш інтимні для дитини – стосунки з найдорожчими людьми. Чи виконає різка свою дидактичну функцію, а чи залишить слід у серці на ціле життя?

Слова Біблії варто розуміти у плані розсудливого виховання: змалечку вчити дитину, використовуючи “мудрі” покарання. Щоби дитина чітко розуміла і усвідомлювала гіркоту своїх поганих вчинків.

Якщо ви розлючені і в гніві беретесь за ремінь чи різку – ви навчите дитину насильства своїм же прикладом. Натомість вам треба виховувати у любові, бачите різницю?

Діти віддзеркалюють своїх батьків. Якщо дитина бачить і чує, як ви облаюєте сусіда чи знайомого, не дивуйтесь, якщо завтра вона робитиме те ж саме. Все просто. Тоді не варто дивуватись, звідки у вашої дитини погані звички і чому її життя складається зовсім не так, як хотілось би. Вона дивилась на вас, а ви не встигли виховати самих себе.

Насильство не припустиме у жодних формах, особливо у стосунках з дітьми. Якщо для вас кричати і бити – це нормальний щоденний стан речей, то будьте певні: ви на хибному шляху. Завтра ваші діти ставитимуться до вас так само.

Дитина повинна розуміти, що найменша зміна голосу батьків – уже тривожний сигнал про те, що щось пішло не так у їхній поведінці. У батьків, які поважають себе і своїх дітей – щасливі сім’ї. Якщо ж ви звикли ображати і принижувати дітей висловлюваннями типу “невдаха”, “ненормальний” тощо – ви не виховуєте, а калічите.

Ті батьки чи вихователі, які захочуть виправдати свою поведінку цитатою з Біблії, повинні розуміти, що контекст написаного був зовсім інший, зараз ми живемо у суспільстві, де права дитини застережено і фізичне покарання неприпустиме.

Ісус для нас є прикладом мудрого Учителя, який завжди учив з Любові, достукуючись до серця і розуму. У Нього ми маємо просити допомоги у вирішенні складних ситуацій. Його варто запрошувати у наші сім’ї щодня, щоби творити атмосферу довіри і розуміння, взаємної поваги. Бо якщо діти довіряють батькам і навпаки – різки і ремені ніколи не матимуть такої виховної сили, як образа в очах матері.

Одна жінка розповідала, як вирішила, незважаючи на свої переконання, таки покарати сина за вчинений проступок. Сказала хлопчику, щоби той сам пішов і знайшов собі різку. Малого довго не було, а потім він, весь заплаканий, прийшов і приніс великий камінь зі словами: “Я не знайшов різки, але можеш кинути в мене цим каменем”.

В очах дитини ситуація виглядала так: яка різниця, чим мама зробить мені боляче. Тоді жінка взяла малого на коліна і вони обоє плакали. А той камінь досі стоїть в домі як нагадування про те, що насильство – це не вихід.

Підготувала: Тетяна Трачук Джерело