Дарина жила у бідності, і шукала щастя. А мудрий священик підказав їй, де насправді його шукати.
Прийшла Дарина в церкву й гірко плаче,
До Бога простягла в молитві руки,
Бо, і вона, і чоловік батрачать
А вистачає тільки на продукти.
Почув священик цю молитву щиру,
Та й каже: Розкажи мені, вірянко,
Як ти живеш, чи в злагоді, чи в мирі,
Чи набожна ти в серці християнка?
– Ми живемо разом із чоловіком,
В садибі невеликій та чистенькій,
І діточок ми маєм також трійко,
Городик і садочок зеленький.
Працюємо із вечора до рання –
Я, чоловік, допомагають діти…
Так тяжко знести це поневіряння,
Шматочок хліба на усіх ділити.
Священик взяв тоді її за руку
Й повів до гарно вбраного будинку
А там на лавці, вся в сльозах, і в муках
Сиділа жінка й плакала в хустинку.
Вона жила заможно, в гарнім домі,
Одягнені були гарненько діти,
Але вона була з народження сліпою
І не могла на світ цей подивитись.
Зайшов священик ще в одну хатину.
Вона була іще гарніше вбрана,
В ній жінка бавила малу дитину,
І плакала із вечора до рання.
Вона розповіла, що чоловіка
Пів року вже, як на війні убито.
Залишилась: вона і діток двійко,
І біль, що в серці буде завжди жити.
Пішли вони до третьої хатини.
В ній було повно вбранства дорого.
Отут вже щастя,- мовила Дарина
Цим людям не бракує вже нічого.
Та у великім, дорогім будинку
Жила всього одним одна людина –
Побачила Дарина – гарну жінку,
Якій Господь, не дав сім”ю й дитину.
Не було щастя, хоч і гроші мала,
У самоті в своїх хоромах жИла…
Священика, Дарина, обійняла,
Сказавши тихо: “Я все зрозуміла.
Ми негаразди помічаєм часто
Недоліки, злиденнісь і зневіру…
І забуваємо про справжнє щастя:
Дитячий сміх, любов, обійми щирі!
автор: Алла Мініна
