Візерунки рушника. Слова які зворушують.

На світанку біля хати
проводжала сина мати…
проводжала у дорогу,
пошепки молилась Богу…

Плакала і розуміла:
виховать й зростить зуміла,
та на жаль в краї далекі,
від біди летять лелеки.

Рушник дала у дорогу,
щоб забув печаль, тривогу,
слізьми пали візерунком,
тим святим, сумним дарунком.

Простягаються нитками
на біленькім полотні,
ти пробач мене, рідненька,
що одна на самоті…

Старість стукає в віконце,
похилився старий тин,
як раніше світить сонце,
та не їде в гості син…

Десь згубився на чужині,
заблукав в чужій землі,
біля хати на калині
не співають солов’ї.

Сльози падали на трави,
де калини білий цвіт,
обійнявши руки мами,
плакав літній чоловік…

Полотно квітками вкрилось,-
візерунки рушника…
в них назавжди залишилось
вишитим його життя…

Ігор Волощук


Візерунки рушника. Слова які зворушують.