Життя кидало вгору і у низ,
І на коліна ставило немало,
І гіркоту, на смак солоних, сліз
Я дуже часто серцем відчувала.
І вже, коли не було більше сил
Й здавалося, що виходу немає,
Я завжди чула шелест дивних крил
І відчувала, ніби оживаю.
Здавалось, часто, ніби я одна —
Сама самотня в цім великім світі,
І кожен раз, безвиході стіна
Зникала, у моїй палкій молитві.
Я падала, себе розбивши вщент,
Життя мене на міць перевіряло.
Я піднімалась, і у той момент
Сильнішою й мудрішою ставала.
І вже тепер, набивши сто синців,
Навчившись відпускати й пробачати,
Я знаю ціну вчинкам, вартість слів…
Я вмію кожен подих цінувати.
Добро та віру в серці бережу,
З надією лягаю й прокидаюсь.
«Спасибі», щиро Господу скажу,
За те, що поміч неба відчуваю!
Автор: Алла Мініна — Спеціально для сайту Доброта