Я вже не та, що 10 літ тому, —
Змінилась так, що аж сама дивуюся.
Причина вся — у пережитому,
І результатом змін — не налюбуюся.
Через дрібниці сліз уже не ллю,
При вході в душу фільтр давно поставила.
Якщо взаємно, то і я люблю,
Моє життя — мої у ньому правила.
Образити себе тепер не дам,
Хто спробує — хай знає — не судилося!
Не вірю більше з вуст чужих »медам»,
Бо щирих зовсім мало залишилося.
Не налякати вже мене нічим,
А здивувати? Ну, хіба турботою.
Щоб порадіти — знайду 1000 причин,
А сум прогнати, то займусь роботою.
Давно не та, що я була колись,
Моє життєве кредо теж змінилося:
»Живи, як хочеться! Як важко — помолись.
А все, що сталось, то до кращого робилося!»
© Людмила Степанишена