Я вже не та, що 10 літ тому, –
Змінилась так, що аж сама дивуюся.
Причина вся – у пережитому,
І результатом змін – не налюбуюся.
Через дрібниці сліз уже не ллю,
При вході в душу фільтр давно поставила.
Якщо взаємно, то і я люблю,
Моє життя – мої у ньому правила.
Образити себе тепер не дам,
Хто спробує – хай знає – не судилося!
Не вірю більше з вуст чужих ”медам”,
Бо щирих зовсім мало залишилося.
Не налякати вже мене нічим,
А здивувати? Ну, хіба турботою.
Щоб порадіти – знайду 1000 причин,
А сум прогнати, то займусь роботою.
Давно не та, що я була колись,
Моє життєве кредо теж змінилося:
”Живи, як хочеться! Як важко – помолись.
А все, що сталось, то до кращого робилося!”
© Людмила Степанишена
