Як Господь людині роки відміряв. Гарна та повчальна притча

Зібрав Бог усі створіння і вирішив кожному його вік відміряти.

Першим покликав людину: «Ти, чоловіче — істота не велика, так що тобі 20 років життя даю». «Мало…» — подумав чоловік, але з Богом сперечатися не став і тихенько відійшов убік.

А Бог тим часом покликав коня: «тобі, коню, 40 років життя призначаю — ти створіння велике, тобі і жити довше. Але кінь заволав: «Помилуй, Боже! 40 років з ярмом на шиї ходити, за собою плуг та віз тягати, та ще й батогом отримувати! Мені і 20 вистачить… Віддай ті роки,що залишилися людині, їй потрібніше».

Бог дав добро і покликав корову. На тій же підставі, що і коні, дав їй 40 років життя. Але корова відмовилася: «Боронь, Боже! 40 років за вим’я мене смикати будуть! Мені і 20 вистачить, а решту років віддай людині, їй вони потрібніші».

Погодився Бог. Покликав собаку: «Тобі, собака, 30 років призначаю!» А собака: «Господи, помилуй! Ну куди мені 30 років на ланцюзі сидіти, гавкати на кожного та кістка гризти… Давай мені 15, а інші людині віддай».

А Богу що? Віддав ще 15 років людині, покликав кота і запропонував йому 20 років життя. Але кіт подумав: як це 20 років мишатину істи, та й відмовився від 10 років життя — теж подарував їх людині.



З тих пір так і живе людина … Спочатку 20 років свої проживає — турбот і горя не знає. Потім настають 20 років кінських: працює людина як кінь, тягне на собі віз — робота, дім, сім’я…

Наступні 20 років-ті, що корова подарувала: «доять» людину діти, онуки… Хто на дачу, хто на машину… А потім собачі 15 років живе: вдома сидить, будинок сторожить, за онуками доглядає та на вулицю поглядає…

А приходять котячі роки, тут вже як пощастить… Можуть, як кота по голові погладити, а можуть і під зад штовхнути ногою …