Яке ж це щастя — внуки на руках!
Дай Боже, всім цієї миті дочекатись!
Щоб в дійсності, а не лише в думках,
Маленьких щічок з ніжністю торкатись.
Яка ж це радість — з внучкою пройтись,
Натішитися нею, вдвох награтись!
З собою схожості якісь у ній знайти, —
Це задоволення — онуком піклуватись!
Яке ж це диво — внучка чи онук!
Коли щораз береш дитя на руки —
Блаженство, гордість, щастя, серця стук…
А голос їхній — найдорожчі звуки!
Яка ж це втіха — внуки на руках!
Заради цього варто в світі жити!
І не важливо, зовсім, у яких роках, —
Дай Боже, нам до цього всім дожити!
© Людмила Степанишена