Вже за обрій сонечко сідало
Догорали, мов свіча, роки.
Дід старенький, (знав що часу мало),
Йшов із двору тихо, навпрошки.
Біля фіртки трохи зупинився ,
Щоб життя минуле пригадать,
Але раптом Ангел десь з’явився.
Щось хотів старому показать.
«Бачиш, поле снігом оповите,
І сліди глибокі, в два ряди?
Це твоє життя, снігами вкрите,
Я з тобою поруч йшов завжди».
Довго дід на поле, придивлявся…
Й запитав:» Чому в тяжкі часи
Слід один на полі залишався?
Я ж у тебе захисту просив.
Ти мене в біді лишав одного,
І один я потерпав в снігах?»
Ангел тихо мовив до старого:
— Я тебе тоді… ніс на руках.
Автор: Алла Василишин