Якось хлопчина, ще зовсім маленький,
Забіг до аптеки і жваво сказав:
— Мені треба Диво! Давайте скоренько!
Ось гроші! Тримайте! Це все, що зібрав!
Та знітився трішки старенький аптекар:
— Нема в мене Дива…Та з чого ж ти взяв?
— Та як же немає? Сказав же сам лікар,
Що Диво поможе… Невже він збрехав?
— Що сталося в тебе, дитя моє любе?
Для кого шукаєш ти ліки такі?
— Матуся хворіє! Ну що ж тоді буде?
Де Диво шукати, скажіть ви мені…
— А знаєш, синочку… і справді є ліки,
Та має ті ліки один лиш Господь…
До храму піди, щоб Його там зустріти,
Він зцілює душу і немічну плоть.
Побіг той хлопчина… Ось двері до храму,
За ними розп’яття… На нім Божий Син…
— Прошу Тебе, Боже, врятуй мою маму!
Вона так потрібна, — благав з усіх сил.
— Я знаю, Ісусе, Ти часу не маєш…
Та й рани криваві Твої так болять…
Дай Диво для мами, — і щось простягає:
— Це гроші! Візьми! Я тут буду стоять…
Котилися сльози в малого хлопчини,
Ці гроші збирав, щоб купити м’яча…
Так билося в грудях сердечко дитини,
Та тільки Ісус на хресті все мовчав…
Підвівся той хлопчик і вийшов із храму,
Дорогою тихо усе шепотів:
— Мій Боже, як сильно люблю свою маму,
Я Диво для неї знайти лиш хотів…
Заходить в кімнату… там ліжко порожнє,
І страх його душу немов спопелив…
Та раптом із кухні матуся виходить,
Весела, здорова і вся повна сил!
Підбіг він до мами і, міцно обнявши,
Спитав: » Моя люба, уже не болить?»,
— Та ж лікар приходив… Не той лиш,
що завше,
Торкнувся рукою до мене на мить…
Торкнувся і біль, мов розвіявся, синку,
А Він посміхнувся… і тихо сказав:
— До вас, моя люба, зайшов на хвилинку,
Не міг Я інакше, бо ж син так благав.
Те Диво, що він скрізь шукав відчайдушно,
Насправді є віра й молитва свята,
Синочка ж за любляче серце послухав…
Бо також люблЮ свою Матінку Я!
— Скажи мені, синку, та що ж це за Диво,
І що це за Лікар, що Диво те мав?
— Той Лікар — Ісусик! Яка ж в Ньому сила!
Він той, що життя вічне нам усім дав!
Галина Пігут-Николишин